Герб поселення

Історія села

Мальовнича річечка протікає по дорозі від Кременця до Дубно. Скільки людей топтали стежину біля неї.

Незліченна кількість торгових перевезень, багато подорожуючих та мандрівників. Всі вони залишили про себе великий слід в історії, але особливо пам’ятною є подорож чумаків. Втомлені подорожні вирішили відпочити. Для відпочинку обрали мальовниче місце – річечка з прозорою водою та верби понад нею. Так і сіли чумаки під вербою, де відчули легкість, спокій, забули про втому і з новими силами рушили у далеку дорогу. Подорожуючи, ще довго згадували ту „чудодійну місцевість”, - як переказували самі чумаки, розповідали й іншим про ту Вербу.

Так і пішла назва села, поширилась серед населення та подорожуючих, закріпилась і змогла протриматись аж до сьогодення.

Але існує й інша легенда про назву села. Оскільки місцевість, де розташоване село була в значній мірі болотистою, поселенцям довелося висипати шлях, який сполучав Кременець і Дубно. Та цього було недостатньо і для того, щоб підняти його (шлях), обабіч висадили верби, що сприяло висушуванню боліт. Деякий час село називали Верби, але з часом назва села втратила зв’язок з своїм попереднім походженням і стала називатися в однині – Верба.

Біля річки Ікви знаходились ставки, а за ними жили люди. Ті вулиці, на яких вони заснували свої домівки, отримали відповідно назви – Застав’я I, Застав’я II і Застав’я III. Назви цих вулиць були від самого початку проживання на них і збереглися до нашого часу.

Вище згадана вулиця, що сполучала Дубно та Кременець так і називалася Кременецькою.До кінця XIX ст. у Вербі працювали смолярні, але не зважаючи на те, що вони починають зникати, той куток, де процвітав даний промисел, ще й донині носить назву Смолярня.

Досить цікавою та оригінальною є назва однієї вулиці, яка є вельми промовиста – глибока й висока: Воля. Саме сюди йшли селяни з містечка Верба, тікаючи від своїх поміщиків. Вони не могли залишатися у маєтках і не хотіли залишати свій рідний край, тому й вирушили у віддалений, на той час, куток села. Існує й інша версія, чому вулиця отримала таку назву. Т.Шевченко, перебуваючи у Вербі в1846 році, був на одній із її вулиць, де розмовляв з селянами про волю. Так вулиця і отримала назву „Воля”. У повісті «Варнак» згадується «Из Кременца пошел я через село Вербы в Дубно, а из Дубна на Острог, Корец и на Новгород-Волынский...»

Вербівчани горді тим, що у 1671 році їхнє село проїздом відвідав французький дипломат У.Вердум, у 1750 і 1753 роках подорож через село тримав філософ Г. Сковорода, М. І. Костомарову (1844 р.) довелося заночувати у місцевій корчмі, 1847 і 1848 роки пам’ятні тим, що село відвідав О. Бальзак .

Гордістю нашого села є Мотря Братійчук - доктор фізико-математичних наук, професор, дійсний член Міжнародного астрономічного союзу, активістка Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги. Удостоєна високих нагород, з-поміж яких:

- лауреат премії академії Наук СРСР імені Філатової;

- відмінник народної освіти України;

- лауреат премії української астрономічної асоціації.

Враховуючи великі заслуги М.В Братійчук як астрофізика, у 1996 році (ще при її житті) Міжнародний астрономічний союз присвоїв малій планеті (астероїду) № 3372 її ім’я.

Село пройшло багато історичних епох: незалежність, литовський, польський періоди, царську Росію, більшовиків, вистояло під час нападів фашистів. Все це свідчить про високий героїзм та патріотизм його мешканців, про велику жагу до майбутнього, яке належить нам, тому я із гордістю кажу: „Моє село варте того, щоб про нього знали інші, я пишаюся його історією та діячами." Адже про жительку мого села Мотрю Братійчук знає весь світ і я хочу, щоб знали ви. Нічого немає у світі ріднішого за матір і Батьківщину. Де б ми не були, куди б не закинула нас доля, завжди пам’ятаємо рідну батьківську землю, стежину до школи, спів солов’я у вечірню пору. Все це – наша маленька батьківщина, із любові до неї починається любов до України. Кожний з нас гордий за свій край, за свій героїчний народ.

На світі все має голоси. Люди і птахи, ліси та ріки, грім і трава, гори і долини. Не мовчить навіть каміння. Треба тільки вміти слухати. Щоб якоїсь миті захотілося почути, розшифрувати, закарбувати, передати іншим шелестіння древлянських дібров, палахкотіння ординських вогнищ, плескіт давним-давно меліорованих озер, помах лелечих крил, обпалених чорнобильськими блискавками.

Саме жага пізнання, допитливість, любов до рідного краю відкривають перед нами двері у щось невідане, маловідоме. І цілком природно, що ми хочемо знати саме ту родзинку, адже велика будівля побудована із маленьких цеглинок, так саме і наша історія. Вона велика і багата, наповнюють історію нашої країни події, що відбувалися також у невеличких, здавалося б, місцевостях. Але саме ці аспекти відіграють дуже важливу роль, так необхідно досліджувати та вивчати історію рідного для кожного з нас населеного пункту. Саме ці населені пункти є цеглинками з яких будується наша історія.

Село Верба розташоване на лівому березі річки Ікви, за 20 км. від районного центру м. Дубно. Через село проходить шосе Київ-Чоп, а також залізниця, що з’єднує Львів та Рівне, що ще з 1873р. з’єднувала Здолбунів та Радивилів. Сільській раді підпорядковано 7 інших невеличких сіл.

Першим письмовим джерелом, у якому згадується село Верба є акт князя литовського, де він дарує Вербу українському шляхтичеві Данилкові Мукосієві – 1442 рік.

1545 рік – акт Кременецького замку, де зазначено, що власники сіл Берега і Верби утримували одну з городень – дерев’яне укріплення Кременецького замку.

1518 рік – Верба отримала Магдебурзьке право.

1847 рік – скарга селян Вербського маєтку до Волинського губернатора [6].

1859 рік – відомий в історії села через несплату податків його мешканця Гната Братійчука. Управитель Вербського маєтку ось як характеризував Гната: “Поведінки несхвальної, постійно помічався в п’яному бродінні по різних містечках”.

Місцевий поліцейський пристав більш конкретизував біографію героя: ”... від молодих років ніколи і ніякими господарством та роботою не займався, ... не відробляв жодних повинностей, і хоча економічне управління та громада селян не раз надавали Братійчуку можливість заробити чесним шляхом засоби до проживання, ...але він від цього завжди втікав...” Чергова несплата податку закінчилась тим, що” збирачі податку Мазурок, Панасик та виконуючий обов’язки соцького Сенюк покарали винного: по голому заду по п’ять легких ударів різкою, що разом склало п’ятнадцять різок, після чого Братійчук встав зовсім здоровим...”

Через кілька днів після цього випадку Гнат Братійчук віддав Богові душу, що дало привід для поліцейського розслідування та судової справи, оскільки виникли підозри, що цей 56-літній чоловік помер саме від побиття різками.[9, с.98]. На підставі медичного огляду та опитуванню свідків було винесено судовий вирок: ” Оскільки в завданні смерті селянину містечка Верба Гнату Братійчуку ніхто не звинувачується, а вона згідно з медичним висновком, настала від гангренного запалення черевних нутрощів внаслідок непомірного вживання спиртних напоїв, то... випадок смерті його, Братійчука, визнати таким, що настав від причин, що викладені в медичному акті . Однак ініціатори “активної боротьби з неплатником” теж не залишились непокараними: кожен отримав рівно в чотири рази більше, ніж сам відміряв покійному, однак всі залишились живі.

У 1774 році в селі проживало 1282 чол., була церква, що володіла 90 десятинами землі, діти навчалися в церковно - парафіяльній школі. Згадується Верба і у ”Списку всех почтовых станций в Волынской губернии” – пожвавлюється життя села. Це було пов’язано з тим, що через Вербу пролягав поштово-пасажирський тракт, була поштова станція, де було 34 коней.

1897 рік – перший перепис населення, який було проведено через появу польських та чеських колоністів, а також робітників залізниці, яка була споруджена в 1873 р. Згідно перепису” у Вербі налічувалось 1530 жителів обох статей”.

У 1908 році у Вербі відкрилося земське двохкласне училище, де навчались переважно діти заможних селян, торговців, колоністів, навчалось 75 хлопців, 32 дівчини. Почесний наглядач училища був Дмитро Львов Свєшніков – поміщик, вчителі – Василь Захаров Гордіюк та Надія Миколаївна Вектор, гімнастиці та військовому строю навчав унтер-офіцер запасу Ісидор Федчук.

У другій половині липня 1930 року частини І Кінної армії визволили Вербу від більшовиків. У Дубенському краєзнавчому музеї, у приватному архіві місцевого краєзнавця Володимира Сухолейстера знаходиться ”Книга волосного писаря ” за 1920 рік, у якій вказані всі населені пункти Дубенської волості, в тому числі село Верба, - у зв’язку з переписом населення і здачею продуктів в Мізочі, Демидівці, Дубні.

В праці “Гражданская война на Украине 1916 – 1920 гг. Сборник документов и материалов в 3-х томах” у 2 томі згадується, що на окупованих поляками районах повстали села Сади і Верба, що в Дубновскому повіті і організовувались Ради. Ці виступи були придушені. Згадується Верба як оборонний рубіж по лінії Пустоівання – Верба – Птича – Підлужжя – Дубно.

Важливим документом є праця М.І.Теодоровича ”Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии”, де є згадка про Вербу.

Велику роль відіграють згадки іноземців та українських діячів, які подорожували по Україні, відвідуючи село Вербу.

1671 рік – проїзд французького дипломата У.Вердума.

1750 і 1753 роки – подорож філософа Г.Сковороди.

1847 і 1848 роки – подорож О.Бальзака.

1846 рік – проїзд через Вербу Т. Шевченка, який згадує про село у повісті „Варнак”: „Из Кременца пошел я через село Вербы в Дубно, а из Дубна на Острог, Корец и на Новгород-Волынский…”

Тут, зрештою, він [Т.Г.Шевченко] міг і заночувати, як це зробив 2 роки перед чим М.І Костомаров, котрий згадував: „О півночі приїхали ми до містечка Верба й заледве достукалися до величезної корчми; із зовнішнього розміру її можна було вважати, що в ній із п’ятдесят кімнат, а насправді лише п’ять. Решта простору зайняте сараєм, конюшнею і двором...”

В 1895 році селяни Верби ухвалили відкрити школу, але коштів на її утримання не було. І лише в 1905 році у Вербі було відкрито школу Міністерства освіти, яку в 1908 році перетворили на двокласну. Ця школа містилась у приватному приміщенні, учнів було 107, вчителів 3.

У 1940 році в селі відкрили неповну середню школу. За німецької окупації, хоча можливості і умови були відсутні чимало наших односельчан навчав у власному домі відомий громадський і політичний діяч України наш земляк Дмитро Григорович Ісаєвич; його вихованці стали згодом вчителями нашої школи: Громнюк Зіна Артемівна, Олексюк Ольга Іванівна. Син Дмитра Григоровича є видатним вченим, директором інституту українознавства Національної Академії Наук у Львові.

В 1944 році в селі відчинила двері середня школа на 14 класів, розпочала роботу вечірня школа.

60-70-ті роки були часом розвитку загальноосвітньої політехнічної школи. запроваджувалась обов’язкова загальна середня освіта і особлива увага приділялась виробничому навчанню. Метою його була підготовка учнів до вибору професії і трудової діяльності. Значно зріс контингент учнів у ті роки мікрорайон школи охоплював 22 села, 9-10 класів було по 4-5 паралелей. Щорічно школа випускала 120 і більше учнів. Впроваджувалось поглиблене вивчення предметів.

Наша школа була першою у районі школою з класами поглибленого вивчення фізики. А наприкінці 70-х років стала базовою по виробничому навчанні. Стараннями адміністрації школи та вчителів-ентузіастів у школі була створена фундаментальна база для вивчення автомобільної справи. На базі школи проводились районні, обласні, республіканські семінари з різних предметів, спортсмени школи виходили на орбіту обласних та республіканських змагань.

Випускники старшого покоління пам’ятають школу, як комплекс великої довгої будівлі і з півдесятка більших і менших приміщень, схожих на селянські хати. І лише в 1975 році ударними темпами за сім місяців з лютого по вересень було побудовано школу-красуню.

Сучасна школа пережила і радощі і біди. Та навіть у складних умовах школа жила, працювала з поглядом у майбутнє. 80-і-90-і роки, початок ХХІ століття найурожайніший час у школі на золоті та срібні медалі. В ці роки при двох паралельних класах чверть і навіть третину медалей району отримували учні Вербської школи. Наші випускники успішно долають вступні бар’єри у престижні вузи, поступають на державну форму навчання, підтверджуючи високий статус медаліста.

Сучасна Вербська загальноосвітня школа взяла курс на європейську модель розвитку, впроваджена 12-ти бальна система оцінювання, введено профільне навчання. Сьогодні в школі навчається 448 учнів. Школа має потужний кадровий потенціал. У школі працює 46 вчителів. У їх складі: 15 спеціалістів вищої кваліфікаційної категорії,6 вчителів мають педагогічне звання "Старший вчитель", маємо 2 вчителі-методисти. У педагогічному колективі школи працює 28 вчителів – випускників нашої школи. Сьогоднішній педагогічний колектив школи – це гармонійне поєднання молодості і мудрості. Учні школи успішно виступають на предметних олімпіадах, перемагають у спорті, добиваються успіхів в гуртках художньої самодіяльності, відомі в масштабах України авіамоделісти.

Школа в селі – це головний осередок розвитку здорового коріння української нації. Школа була, є і буде оберегом української культури та народних традицій. Бо саме тут акумулюються духовно-моральні цінності поколінь.

---