Бібліотека с. Шепетин

Публічно-шкільна бібліотека-філіал с. Шпетин знаходиться на території Шепетинської сільської ради. Бібліотека обслуговує 500 читачів, з них 83 – читачі-діти. Книжковий фонд становить 10465 примірників. Бібліотека – філіал с. Шепетин розташована в приміщенні школи.

Пріоритетним напрямком в роботі бібліотеки є краєзнавство.

При бібліотеці діє клуб юних природолюбів та знавців лікарських рослин «Знай, люби, бережи».

З історії села Шепетин

Серед дрімучих лісів на березі тихої і чистої, як сльоза, річечки привільно розкинулися села Шепетин та Голуби. Невеликі і немаленькі , знаходяться вони досить далеко від районного центру, практично на межі області. Але це зовсім не применшує їх ролі в житті краю. Адже славні ці села як своєю історією, так і сучасністю. Передусім людьми, які тут живуть. Людьми, які творять історію своїх населених пунктів. Село Шепетин має давню історію. Вперше в офіційних документах воно згадується в 1545 році в переліку маєтностей князя Острозького. Але в цих мальовничих місцях люди поселилися задовго до цього. Дрімучі ліси та розлогі поля давали людям найрізноманітніші харчі. Рибу ловили в річці Людомирці. А непрохідні болота були надійними схованками від непроханих завойовників.
Різні легенди пов’язані з назвою села. Як розповідають старожили - в часи татарської навали, коли вороги до села підходили, то каміння зітхало і пісок шурхотів, «шепотів», щоб від ворогів ховалися. А ще таке: коли татари до села підійшли, добрий дух шепнув людям, щоб не журилися, що лихо їх мине. Пов’язують назву села також із чумаками. Їх вози часто й густо застрягали в місцевих пісках. Пісок “шипів” під колесами. От і вирвалося спересердя в одного чумака: “А щоб ти зашипівся!” Звідси й назва села. А дехто говорить що назва села - від шипіння змій, що водилися у великій кількості в даній місцевості. Згідно переказів за часів татарської навали 1240року постраждало село. Спалили й церкву. А людей погнали в полон.
Та відновилося село. І збудували люди нову дерев’яну церкву святого Воскресіння. У церкві був чудотворний образ Богоматері. Але і цей храм постраждав. Був він збудований в 1741році, а зруйнований в часи радянської влади 1984 році. А в 1991році у селі освятили вже новий кам’яний храм. В історії села відобразилися всі події, які відбувалися в краї. Побувало воно під владою Польщі. Бачило і радянську окупацію. Зазнало поневірянь від фашистських загарбників. Про це нагадує братська могила. Багато жителів села брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України. Особливо великий внесок в розбудову села зробив в 1948-1952 роках Пільганський Тихін Лаврінович. В той час в селі створюється колгосп, відкривається магазин, проведено автономну електростанцію.
Історію творять люди. І зараз у нашому селі живуть працьовиті, хороші люди. Вони будують краще життя в своєму селі, в усій нашій Україні.



Головна Новини Пам'ятні дати Віртуальні виставки Громадські організації Наш край Дубенщина туристична Фотогалерея Бібліотека-дітям Бібліотеки Дубенщини Бібліотеки краю Бібліотечному фахівцю Повір у себе Eлектронне урядування Eлектронні каталоги Наш архів Контакти	Бібліотека с. Шепетин Публічно-шкільна бібліотека-філіал с. Шпетин знаходиться на території Шепетинської сільської ради. Бібліотека обслуговує 500 читачів, з них 83 – читачі-діти. Книжковий фонд становить 10465 примірників. Бібліотека – філіал с. Шепетин розташована в приміщенні школи. Пріоритетним напрямком в роботі бібліотеки є краєзнавство. При бібліотеці діє клуб юних природолюбів та знавців лікарських рослин «Знай, люби, бережи». З історії села Шепетин Серед дрімучих лісів на березі тихої і чистої, як сльоза, річечки привільно розкинулися села Шепетин та Голуби. Невеликі і немаленькі , знаходяться вони досить далеко від районного центру, практично на межі області. Але це зовсім не применшує їх ролі в житті краю. Адже славні ці села як своєю історією, так і сучасністю. Передусім людьми, які тут живуть. Людьми, які творять історію своїх населених пунктів. Село Шепетин має давню історію. Вперше в офіційних документах воно згадується в 1545 році в переліку маєтностей князя Острозького. Але в цих мальовничих місцях люди поселилися задовго до цього. Дрімучі ліси та розлогі поля давали людям найрізноманітніші харчі. Рибу ловили в річці Людомирці. А непрохідні болота були надійними схованками від непроханих завойовників. Різні легенди пов’язані з назвою села. Як розповідають старожили - в часи татарської навали, коли вороги до села підходили, то каміння зітхало і пісок шурхотів, «шепотів», щоб від ворогів ховалися. А ще таке: коли татари до села підійшли, добрий дух шепнув людям, щоб не журилися, що лихо їх мине. Пов’язують назву села також із чумаками. Їх вози часто й густо застрягали в місцевих пісках. Пісок “шипів” під колесами. От і вирвалося спересердя в одного чумака: “А щоб ти зашипівся!” Звідси й назва села. А дехто говорить що назва села - від шипіння змій, що водилися у великій кількості в даній місцевості. Згідно переказів за часів татарської навали 1240року постраждало село. Спалили й церкву. А людей погнали в полон. Та відновилося село. І збудували люди нову дерев’яну церкву святого Воскресіння. У церкві був чудотворний образ Богоматері. Але і цей храм постраждав. Був він збудований в 1741році, а зруйнований в часи радянської влади 1984 році. А в 1991році у селі освятили вже новий кам’яний храм. В історії села відобразилися всі події, які відбувалися в краї. Побувало воно під владою Польщі. Бачило і радянську окупацію. Зазнало поневірянь від фашистських загарбників. Про це нагадує братська могила. Багато жителів села брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України. Особливо великий внесок в розбудову села зробив в 1948-1952 роках Пільганський Тихін Лаврінович. В той час в селі створюється колгосп, відкривається магазин, проведено автономну електростанцію. Історію творять люди. І зараз у нашому селі живуть працьовиті, хороші люди. Вони будують краще життя в своєму селі, в усій нашій Україні.
	2007-2012