Дубенська центральна районна бібліотека

Село - колиска народу

Історія кожного села - це маленький потічок, який зливаючись з іншими, творить історію рідного краю - місця де людина народилась, де жили її предки, де народились і живуть її батьки.

Неможливо любити рідний край, село, місто без знання історії, минулого. Українське село - колиска нашого народу, а його жителі є берегинями роду, традицій, мови, віри, звичаїв, історії українців.

Привільненці можуть гордитися видатними письменниками, жителькою села якій у 2005 році виповнилось 99 років, обеліском солдатів загиблих у Великій вітчизняній війні, пам'ятним хрестом і надписною плитою церкви збудованої у 1735 році і багато чим ще. Ось так усе розпочиналось ...

В сиву давнину люди здебільшого селились біля річок, озер, лісів. Для поселення територія, на якій зараз розташоване село Привільне, була однією з найкращих. На підвищені біля заплав Ікви з'явилось дві, три землянки. Пізніше над безіменною річкою ( слід якої ще й зараз є в Привільному) появились поселення Селища і Новосілки. Це були невеличкі села ( дворів по 15-20 ), де люди займались полюванням, рибальством, скотарством і хліборобством.

Зв'язок з містом Дубно був дуже важким, адже щоб добратись до міста, треба було об'їжджати великий круг, який ішов через теперішнє село Рачин.

Тяжке лихо навалилося на поселян влітку 1241 року, коли монголо - татарські орди йшли на Дубно. Ординці вбивали жителів забирали в полон молодих дівчат, щоб потім продавати їх у рабство.

Десь у 15 столітті Новосілки і Селище знову спіткало лихо: села згоріли дотла. Звідси і пішла назва нового села Погорільці. Воно утворилось на місці знищених вогнем двох древніх сіл.

Перша згадка про Погорільці датована 1561 роком в акті, в якому говорилось про те що, в другій половині 16 століття село було власністю князів Острозьких. В кінці 16 століття селяни перебували в залежності від кількох власників, які на свій розсуд визначали повинності й розміри ренти.

У 1583 році князеві Констянтину Острозькому належало в селі 31 дим, 20 городників, 12 підсусідків, а шляхтичеві А.Пимбовському - 7 димів, 5 городників, 4 комірники.

У 1629 році в селі було 127 домів. Воно входило до складу Луцького повіту.

У церкві святої Троїці (побудована в 1735 році) зберігались документи з 1648 року. Серед таких великої уваги заслуговує рукописна праця „Суботник", яку в 1963 році уклав син священика Самуїла Ярмаркевича, прийшовшого до Погорільців із Степаня. На Україні Погорілці є ще в чотирьох областях. Крім того маємо "Погорілці", "Погоріловка", "Погоріле", "Погорілове", "Погорілий", "Погоріла" і так далі. У дарчій грамоті 1753 році Погорільці під назвою „Погорищи„ відходять до Станіслава Любомирського. Інший варіант цього акту від 1755 року.

До 1861 року село під іншим „Погорєльци" належало княгині Ядвизі Любомирській. Багато видатних подій не проходило мимо села. Воно бачило і вимуштруваних шведів під командуванням Карла 12, і воїнів Суворова, і військо генерала Тормасова під час війни 1812 року.

Розвиток капіталістичних відносин не минув і Погорільців. У 1887 році поміщиця Я. Любомирська продала за 80 тисяч карбованців директорові промислового банку. Значні земельні ділянки придбала церква. В 1889 році їй належала 101 десятина землі. Заможні селяни почали будувати добротні хати.

В 1871 році в селі було відкрито першу парафіяльну школу. З кінця 19 століття землею володіла графиня Шувалова, яка жила в Петербурзі. у Погорільцях хазяйнували орендарі - Ламбарда і Каминацький. Згодом у 1889 році дається дозвіл на відкриття школи. Відсутнім було медичне обслуговування селян. Смертність населення була високою, особливо під час епідемій. За один лише серпень 1889 року від холери померло 38 чоловік.

А кров лилась вмирали люди...

В роки першої світової війни село опинилось в прикордонній смузі. Коли Австро — Німецькі війська зайняли Дубно і форсували річку Ікву, населення Погорільців було евакуйоване в глибокий тил (у вересні 1915 року). Але ворог не зміг просунутись далі села, російська армія запинила наступ ворожих військ австрійців і німців. Від артилерійського вогню багато дворів згоріло, загинули селяни, що не втікали в тил. Коли навесні 1916 року наші війська відтиснули ворога за Ікву, селяни повернулись з евакуації, і багато з них, замість хат застали одні згарища.

Почалась громадянська війна. Під час німецької навали ніхто землі не обробляв, боячись смерті. Розбиті були німецькі окупанти, але до спокою було ще далеко. Незабаром сюди прийшли білополяки і вони не тільки мобілізували селян в свою армію, але й заявили що вся колишня поміщицька земля належить Речі Посполитій. Влітку 1920 року сюди вступили передові загони будьоновської кінноти. З Погорільців бійці першої кінної армії повели наступ на Дубно. Ворог не рахуючись з втратами чинив впертий опір.

В 1925 році почалась комісація, яка полягала в тому, що багатьох селян почали виселяти з Погорілець на гірші землі. Комісація закінчилась 1930 року. Так появились селища хутірського типу Черешнівка і Дубрівка (які входять до теперішньої сільської ради). Перша назва говорить про те, що на місці, де зараз розкинулась Черешнівка, в лісі росли дикі черешні, а назва Дубрівка походить від дубової діброви, яка ще недавно прикрашала цю місцевість. В 1923 році в Погорільцях з фільварком налічувалось 355 будинків. В селі працювали млин, невеличке підприємство, що виготовляло черепицю. На кожному з них трудилось по 5 - 7 чоловік. Робочий день становив 14-16 годин. 1925 року тут мешкало 1970 жителів.

18 вересня 1939 року в село прийшли загони Червоної Армії, в селі утворили селянський комітет, а згодом, сільську раду. Було відкрили хату читальню, початкову школу в якій діти вперше мали можливість навчатись українською мовою, організували групи лікнепу для дорослих. Життя, яке спотворила війна.

25 червня 1941 року біля Погорільців відбувся запеклий бій, і наші військові частини відійшли на схід, над рідним краєм нависла чорна ніч фашистського режиму.

Люди не корились фашистам 1942 року було вчинено замах на старосту села. Жандарми, що прибули з міста заарештували 10 активістів, з них п'ять були розстріляні. За час окупації в фашистське рабство з Погорільців та сусідніх сіл було вивезено близько 90 юнаків та дівчат. Жителі ховали від окупантів хліб, худобу, саботували заходи властей. Патріоти розповсюджували антифашистські листівки. 7 лютого 1944 року частини 13-ої армії 1-го Українського фронту підійшли до села. В авангарді наступаючих військ були бійці 8-ї гвардійської Рівненської Кавалерійської дивізії імені Морозова, куди входили добровольці з Тувинської Народної Республіки. Запеклий бій розгорівся в Черешнівці.Потім півтора місяця йшли бої за Дубно. Та незважаючи на шалений опір ворога, бойове завдання було виконано: дорога Рівне-Дубно перерізана, село визволено. Це сталось 11 лютого 1944 року. Фашисти залишили на полі бою понад 2 тисячі солдатів, офіцерів, багато бойової техніки, автотранспорт. Жителі села свято зберігають пам'ять про 88 героїв, які загинули на фронтах війни. Біля величного обеліска ніколи не в'януть живі квіти. Нові сторінки в розвитку села.

У лютому 1946 року селяни організували колгосп. В 1948 році організувався колгосп імені Кірова в селі Черешнівці. На початку 1949 року появляється колгосп на Панталії (імені Фрунзе) та на Дубрівці (імені Шевченка). Зразу ж після визволення села відкрили початкову школу, за парти сіли 40 учнів. До 1950 року неписьменність у селі була ліквідована Було виділено приміщення під клуб, де запрацювали гуртки самодіяльності - хоровий і драматичний.

В 1950 році село Погорільці після об'єднання( 19 серпня) невеликих колгоспів трьох сіл в один - імені Калініна стає центром новоствореного господарства. Воно об'єднувало 498 дворів, 1688 чоловік, у своєму користуванні мало 2159 гектарів землі, в тому числі 1734 орної. У 1966 році село було повністю електрифіковане і ратифіковане. У 1963 році село Погорільці перейменоване на село Привільне. Нині це мальовниче село у 10 кілометрах від міста Дубно. У Привільному налічується близько 369 дворів, проживає 1081 житель. Гордістю є ветерани Великої Вітчизняної війни яких налічується 40 чоловік. Неможливо не згадати найстаріших людей які проживають на території Привільного це:

- Царук Мотря Іванівна 1914 року народження.

- Кашпірук Лідія Михайлівна 1914 року народження.

А найвитривалішою людиною є Фесок Марфа Омельянівна 1906 року народження.

Також неможливо не згадати відомого письменника, музиканта та поета Олійника Геннадія Кириловича.

Колишні злиденні Погорільці - нині квітуче село Привільне. Нова дійсність відкрила перед його жителями всі шляхи натхненої праці підвищення добробуту й всебічного культурного розвитку.